Сім слів Ісуса
Над кулею земною звівся хрест,
Зловіща тінь упала на Голгофу.
Це — не караючий отцівський перст,
Це жертва, щоб спинити катастрофу.
Скорботна чаша випита до дна.
Земне життя наблизилось до скону.
За гріх людей Він заплатив сповна,
Звільнивши підзаконних від закону.
Прощав, любив, навчав, творив дива,
Показував зразок життя святого.
Та ще не всі сказав Христос слова,
Ще не було тріумфу перемоги.
Весь шлях Христа — мов спалах в майбуття,
Не блиск промов чи згусток філософій.
Вже близько смерть, та сіяли життя
Сім слів, що прозвучали на Голгофі.
Слово перше
Ось череповище. Віднині — центр Землі.
Жахлива метушня, Христові ділять ризи
І жереб кидають. Навколо лиця злі
ІВ душі зима: і очі, й серце в кризі.
На сполох вдарив молоток важкий.
Є всьому час, і всьому є причина.
«ПРОСТИ ЇМ ОТЧЕ, ПРАВЕДНИЙ, СВЯТИЙ,
ВОНИ НЕ ЗНАЮТЬ, ЩО ДЛЯ МЕНЕ ЧИНЯТЬ».
Слово друге
Ліворуч і праворуч від Ісуса
Висять злочинці, певно, за розбій.
Один не має сил знести спокусу,
Сичить в зневазі лютій, наче змій:
«Як ти Христос — зійди з хреста із нами,
Як ти Спаситель — нас спаси й себе».
А другий йшов до Господа з гріхами,
Надіявся на милість із небес.
«Згадай мене, мій Господи, благаю
У Царстві, що в небесному краю».
«ПОПРАВДІ, Я КАЖУ ТОБІ, БО ЗНАЮ,
ЗІ МНОЮ БУДЕШ НИНІ У РАЮ».
Слово третє
Росте злоба й фальшива ейфорія,
Приниження, насмішки і хула.
Біля пробитих ніг стоїть Марія,
Поранена, безсила проти зла.
Побачив матір і сердечну рану
(Віднині залишається одна).
Синівський погляд впав на Іоана:
«ОЦЕ ТВІЙ БУДЕ СИН ТЕПЕР, ЖОНА».
Апостолу сказав: «ЦЕ — ТВОЯ МАТИ».
Турбота сина, сам же помирав!
І вірний учень до своєї хати
Самотню матір відтоді забрав.
Слово четверте
А потім морок. Ніч. Посеред дня
Раптово все довкола потемніло.
Притихла враз злорадна метушня,
Заклякло все, жахнулось, заніміло.
І в темряві, глибокій, світовій,
До неба голос зболений полинув,
Синівський голос: «БОЖЕ, БОЖЕ МІЙ!
ДЛЯ ЧОГО ТИ МЕНЕ ТЕПЕР ПОКИНУВ?»
Слово п’яте
Мовчало небо, наче недосяжне.
Криваве тіло томиться з жаги.
Вуста спеклись. І ледве вчулось: «ПРАГНУ!»
І тільки людська черствість навкруги.
Слово шосте
Насмішки лиш підсилюють страждання.
Жорстокий лід в серцях не розтає.
Старанний римський воїн без вагання
До вуст Христових оцет подає.
І після оцту Він прорік : «ЗВЕРШИЛОСЬ!»
Усе віддав. Вже вільний від землі.
Ясна свідомість, серце ж ледве билось,
Бо шлях важкий Його крізь терни ліг.
Звершилось те, для чого небо кинув,
Звершилося спасіння всіх людей!
Звершилось все! О Людський Божий Сину,
Твоя любов до вічності веде.
Слово сьоме
Агонія. Важкі останні муки
І сильний голос (ні, не до юрби):
«МІЙ ОТЧЕ! У СВЯТІ НАДІЙНІ РУКИ
Я ДУХ МІЙ ЗАРАЗ ВІДДАЮ ТОБІ».
В ту ж мить завіса розірвалась в храмі,
Відкривши доступ у Святе Святих,
А людству до небес відкрились брами —
Христова жертва сталася за всіх.
Післямова
Скінчив життя небесний Примиритель.
Умер за нас, щоб мали ми життя.
Він знов гряде, але не як Спаситель,
А як всесвітній праведний Суддя.
Володимир Сад
Переглядів: 1558
