«Ми щось залишаємо в стінах старих»
* * *
Ми щось залишаємо в стінах старих...
У отчому домі — дитинства колиску,
Батьківські повчання і перший поріг,
І помилку першу, й образ ненавмисність.
Вони оживають, забуті та тихі,
В квадраті вікна і у скарзі мостини,
Коли ми у дім цей зберемось приїхать
І входимо в нього з очима дитини.
Мабуть, ми любили колись недолуго
Ці стіни низенькі з теплом невичерпним.
І вже не змовкає натомлена туга
За дахом, загубленим в зорянім серпні.
Та є у нас дім, де не нижчають стіни
І дах не линяє, не вужчають вікна
І спогад не ходить прозорою тінню...
Господь дарував царський дім нам навіки.
Ольга Чорномаз-Велиган
Переглядів: 192
