Сирітський притулок
За цим порогом зовсім інший світ,
За цим порогом погляди питальні,
Душа дитяча — деревце без віт —
З безрідного коріння проростає.
Самотній пагін у людськім саду,
До рук нехитрих хилиться несміло,
Даруючи (на щастя чи біду?)
Свою любов — кисличку перезрілу.
І слово тут, як хвиля об граніт,
Об погляд розбивається дитячий.
І свята наші, і звичайні дні
Вже набувають інших барв і значень.
За цим порогом плаче дикий сад,
У тім саду ростуть самотні душі.
Тут сонце. Але вічний листопад,
І завжди добрий тільки хліб насущний.
Бо тут любові теплий коровай
Щоденно роздається по крихтині,
Тут милосердя й вірності жнива
Живуть у кожній скривдженій дитині.
І погляду з доріг не зводить марно
Дім, у котрім завжди живе чекання,
Дім, у котрім є все — немає мами,
Дім, у котрім розкаявся б і Каїн.
О, цей питальний погляд, що ридає...
Ця ручка, що долоню обпекла...
Але сюди «зозулі» прилітають
Лише, щоб залишити немовля.
Такі гіркі, обвуглені плоди
З Семирамідиних садів химерних.
Нехай не на душі горять сліди
Нечистих ніг — на цих тоненьких нервах...
Їх матері забули в цьому домі,
Та не забув Ісус, Йому — «Осанна!»
Його рука повік не знає втоми
У Небі й на землі — під Небесами.
За цим порогом зовсім інший світ,
Ці діти платять, наче судді строгі,
За благочестя — доглядать сиріт,
Всіма забутих, крім святого Бога.
Ольга Чорномаз
Переглядів: 493
