«А на мамин поріг...»
* * *
А на мамин поріг
уже падає сніг.
На поріг, на волосся, на долю.
Білим болем доріг
простелився до ніг,
затрусивши обійстя і поле.
На шматки білих піль,
на безмежжя довкіль
опустилась холодна вуаль...
В тіло в’їлася сіль
трудоднів і неділь,
згірклих спогадів тиха печаль...
І принишклий ставок,
і горбатий стіжок
в білосніжних холодних перуках…
А мамин садок —
у буянні квіток,
й пахнуть літом потріскані руки.
Придивіться-но, мам,
це не просто зима —
це ж квітневих садів снігопад.
Це весна обійма,
як крильми обома,
вашу зиму і зморений сад.
Це квітнева пора,
як дитя визира,
з-за грудневих побілених скронь.
Як іскринки добра,
гомінка дітвора
доторкнеться до ваших долонь.
І грудневі сніги
повертають борги.
Повертають у дітях і внуках.
Ще пора для снаги,
ще цвіте навкруги,
що зростили натруджені руки.
Юрій Вавринюк
Переглядів: 777
