«Як ти колись... давно... у теплу осінь»
* * *
Як ти колись... давно... у теплу осінь
Моє з любов’ю гладила волосся.
В косички світлі бантики вплітала,
Мені любов і ласку віддавала...
Тепер і я як сонця захід бачу,
Твоє волосся з сивиною гладжу...
Ти вже не та... щось призабути можеш
Та все ж ти та... на інших всіх не схожа...
Коли ходити я малою вчилась,
На кроки ти із трепетом дивилась.
Тепер твій розум час земний хитає...
І з трепетом тебе я обіймаю...
Свою роботу час цей робить, мамо,
Тепер ми помінялися ролями...
Для мене ти дитям немовби стала,
Я дбаю так, як ти про мене дбала...
Побудь зі мною ще хоч трішки вдома,
Зіпрись на мене, забереться втома...
Лишайся поруч... не спіши летіти,
Хоч добігає до кінця вже літо...
Благослови мене присутністю своєю
Бо важко йти вперед мені без неї...
А час прийде... я відпущу долоні,
Як сивину мою погладить доня.
Наталія Луцик-Мартинюк
Переглядів: 157