Чи чуєш, Боже
Ти чуєш, Боже, я Тебе молю,
Ні, не за себе, а за Україну.
Її, повір, як матінку люблю,
Таку, як є — печальну, солов'їну.
Щодня її стрімка життєва мить
Мене підносить вище — вгору й вгору.
І серце вже не б'ється — стугонить,
Коли довкілля обіймаю зором.
Де ж переміни, про які не раз
Я чую й досі, сповнений надії?
Минають дні, збігає швидко час,
Душа моя нітрохи не радіє.
Ще стільки зла і безлічі тривог
Її проймають душу неприкриту.
Ще недруги ведуть за неї торг,
Новим Чорнобилем готові спопелити.
Ще рідну мову роз'їда іржа,
І діти розбігаються по світу…
О, Господи, ну де ж ота межа,
Де сонце по-весняному присвітить,
Засяє день і зацвітуть сади?..
Дай, Боже, їй і розуму, і сили,
Напитись дай цілющої води,
Щоб у безсмертя віру воскресила.
Сергій Рачинець
Переглядів: 134
