Девальвація (Диптих)

1. Девальвація слів

Розмову точить чоловік —
Як вуж, звивається язик.
І п’ють усі кисіль словесний,
Що він політик дуже чесний,
Що добрий він, що Бога ради
Усе віддав би для громади
І що йому бракує слів
Сказать, як правду полюбив;
Що він щодень і щохвилини
Добро приносить для країни.
Лиш ті, хто з’їв із ним пуд солі,
Не хочуть киселю…
— Доволі!
Нам треба чистої води,
А не якоїсь там бурди!
Твою ми знаєм справжню вдачу —
Таку вже добру, мов козлячу.
А чесність в тебе, як нарив
У тих, кого ти обдурив.
А лагідний — немов собака,
Не раз на громадян нагавкав.
А полюбив народ настільки,
Що обібрав би до копійки.
Для тебе ж бо проста людина
Якщо не гвинтик, то скотина…
Про що балакав, правда в тім,
Що найдорожче — власний дім.
Усе, що вдасться увірвати, —
Мерщій привласнити й сховати…
А бачить Істина з Небес
Цю девальвацію словес.
І ті, хто думає, пізнали:
Слова людей девальвували.
Лиш Слово Боже без вини,
Воно не втратило ціни.
І ті, хто має Божий страх,
Ще носять правду у серцях.

2. Девальвація волі

В дорозі він, в роботі чи у ванні —
Проблеми все вирішує глобальні.
Здоров’я зичить всім, земного раю —
Тому дірки озонові латає.
Щоб місця стало вдосталь нашій расі —
Освоює поля на Марсі.
Не хоче людство сварок, прагне згоди —
Примирює племена і народи.
Щодня, немов божок, як суперпрофі,
Попереджає різні катастрофи.
Отак стоїть на світовій сторожі…
Та повно дір у власній огорожі.
І хоч на Марсі «творить» він прекрасне,
Та поле забур’янилося власне.
І хоч думки його про мир постійні —
Не припинив донині хатні війни.
Чужа турбує доля, смерть і кров,
Життя ж своє — безодня катастроф.
Навіщо Всесвіт весь? Навіщо біль і щем?..
Отак втікають від своїх проблем.
Але втекти від себе аж ніяк
Не зможе жоден утікач-мастак.
Людська натура, немічна й гріховна,
Усяких бід й проблем надміру повна.
Її ані змінити, ні звільнити,
Хіба що до хреста прибити.
Бо доки ще вона міцна й жива —
Біди насіє на рясні жнива.
І буде урожай великий жати —
Боліти невимовно і страждати.
Від себе не втечеш на цій планеті,
Якщо не згодишся померти.
І не від рук своїх, а так, як всі святі, —
З Ісусом на Голгофському хресті!
Тож слів уже і мрійництва доволі!
Не девальвуй — покинь безсилля волі!