Молитва («Над нашими полями, над селами»)

Над нашими полями, над селами і над містами 
Там котяться все бурі-хуртовини,
І все, і все там ллється кров.
І не одна печальна мати оплакує по бою сина.
І не з одної, не з одної хати
Там полум’я здіймається до хмари,
Як знак Твоєї кари,
Боже!

І знову ж в келіях тюремних,
У темних льохах підземних,
В понуру ніч, посеред стій сумних 
Вмирають вірнії сини народу свого,
Гинуть там без боїв безіменні невідомі герої 
Від куль, від ударів ворожих...
Боже!

Вмирають ті, що лиш бажали 
Батьківщині волі і свободи,
Щоб ми, як всі Твої народи,
Росли, міцніли, не вмирали,
Щоб всі ми вільними устами 
Тебе могли славить, щоб наші храми 
Не руйнував по селах і містах 
Прелютий ворог правди і Христа,

Щоб панувало не лукаве право 
Антихриста і хама, й сатани.
Щоби на наших землях вільних 
Запанував во віки і сьогодні 
Святий закон Господній.

Боже!
Ти ж мовив, без волі Твоєї 
І волос наш, і лист не упаде,
Ані з дрібної квітки в чистім полі,
Ні з деревини.
Ми ж в врем’я люте, важке й страшне, 
Несли багато літ ярма неволі.

І впало нас в борні за право жити 
Багато, так, що жертви ті зчислити 
Вже можеш тільки Ти один.
Тож почисли всі наші жертви, рани 
І сльози ті, і рани, і святині, 
Зруйновані у нашій Батьківщині.
І почисли всіх вигнанців бездольних, 
Що у літах проклятих окаянних 
Скитаються багато літ,
Йдучи в чужий далекий світ,
І гинуть там у муках у пекельних 
По всіх краях, на всіх шляхах.
Як ворог їх прогнав із свого дому 
Ген під чужий поріг і пліт.
Все почисли. І дай нам в нагороду 
Ту силу, що сильніша грому.

Юрій Клен


Разработка веб сайтов