«О,  як  тебе,  Спасе,  у  тім  слові  бачу»

*    *    *

Дорогому землякові Зінченкові

Что єсть мнє і тебе, жено?
Іоанна гл. ІІ, ст..4

О,  як  тебе,  Спасе,  у  тім  слові  бачу!
О,  як  твоє  серце  моїм  серцем  чую!
Читаю  завіт  твій,  —  читаючи  плачу,
Високо  підняв  ти  натуру  людськую,

Чужа  тобі  стала  і  рідная  мати,
Зоставсь  ти  без  роду,  без  хати  на  світі,
Щоб  родом  коханим  серця  не  сковати,
Хатнім  упокоєм  духа  не  вгасити.

О,  знаю  я,  знаю,  як  те  серце  билось,
Як  той  дух  високий  злітав  над  землею!..
Що  дітям  на  лоні  у  матері  снилось,
Чого  мертві  чають  —  обняв  ти  душею.

Снились  дітям  райські  віковічні  квіти;
Чають  мертві  жизні  грядущого  віку...
Справиш  ти,  що  бачать  чистим  серцем  діти,
Справдиш,  що  дорожче  всього  чоловіку.

      Уже  з  раю  твоїм  духом
           На  нас  повіває;
      Уже  знову  твоє  слово
           Мертвих  воскрешає.

      Виростають,  приближають
           Твоє  царство  діти.
      Ой  не  дурно  жили  й  гибли
           Праведники  в  світі!

      Виростають,  —  твоїм  слідом,
           З    матернього  лона
      Утікають  розпинатись
           Серед  Вавілона.

      «Жено  мати!  що  тобі  я?
           Ти  своє  вчинила,
      Як,  радіючи,  під  серцем
           Дитину  носила.

      Минулися  ті  радощі,
           Минулися  й  муки...
      Не  вмістити  тобі  в  серці
           Нової  науки!

      Спочивай,  спасенна  душо,
           У  тихій  господі,
      А  ми  будем  святу  правду
           Сіяти  в  народі.

      Дай  нам,  мати,  те  справдити,
           Що  на  чистім  лоні
      Сниться  дітям  непорочним
           В  грішнім  Вавілоні.

      Дай  нам,  мати,  доказати,
           Що  ми  —  рідні  діти
      Тих  великих,  що  за  правду
           Гинули  на  світі».

Пантелеймон Куліш

Разработка веб сайтов