Молитва («О, як то тихо вечором нa ярі»)

О, як то тихо вечором нa ярі!
Де сонце було, там кроваві смуги,
І ніби склали світ на чорні мари,
Так все утихло, ні плачу, ні руги,
Гей би всі люде привалили віком,
Що криє сльози, сльози з чоловіком.

І всі печалі, що мня в день кроїли,
Що моє серце на кавалки дерли,
Угризки, троски, всі ся укоїли,
Ген ніби з світом і людьми замерли,
І моя душа знов свобідна стала,
Як тими днями, ним свій рай страдала.

Тож склоню голову в засльозені квіти,
І яко нужден, яко син той болю,
Найнещасливший на всі людські діти,
Тобі ся Боже, Боже мій, помолю,
Як тими днями, як я ще молився,
І ще-м не думав, ще-м не печалився.

Но що ж я, Святе, буду тя благати,
Коли тебе я тілько напросився,
А ти не можеш того мені дати?
Відь моїй просьбі Бог ще не родився!
А так не буду вже нічо просити,
Лиш склоню голов, та й зачну тужити.

Юрій Федькович


Разработка веб сайтов