APAGE SATANAS! (Геть, дияволе!)

Перебираю ночі й дні, мов чотки поодинці,
шепоче тихо щось до вух, мов шум листків камеї.
Це янгол вигнаний на кришталевій катеринці
солодку пісню грає під вікном душі моєї.

«Ходи, ходи — кричить зелена і ярка папуга. — 
Ходи, ходи — тут розкіш жде, шалена і гаряча».
Сова гугнява відзивається глумливо з луга.
Холодні іскри. Очі вже нічого більш не бачать.

А шепіт лине далі, повен туги, болю, ляку: 
«Я, як і ти, самотній, нещасливий». 
                              Крячуть круки. 
«Прийми, прийми в свій дім мандрівця й вічного бурлаку,
прийми, прийми поета бунту, розкоші й розпуки.

Я нарисую таємниці знак на твоїх дверцях,
хай буде дружній договір між мною і тобою».

Виходжу перед хату і поріг мойого серця
зливаю всецілющою, свяченою водою.

Богдан-Ігор Антонич

Переглядів: 523