Тайна Різдва
І
Од небесного Едема
Світла зірка Віфлеєма
Над землею поплила,
Серед ночі, серед пітьми
Над блукаючими дітьми
Путь небесну провела,
Путь, де люди без поміхи
Взнали щастя самовтіхи
Без розпусти і без зла.
Взнали щастя не в розкошах,
Не в хоромах і не в грошах,
А в душевній чистоті,
І в любові, і в єднанні,
В віковічному братанні,
В братній щирості святій.
ІІ
Чертоги тетрарха сіяли в убранні,
Справляли танок чарівниці,
Щасливі вельможі в омані, в тумані
Гуляли в розкішній світлиці.
Розносився хвилями дим із курильниць,
Окутував хмарками свято,
Де в царствених шатах
ховалась безцільність,
Де зло панувало завзято.
На святі щасливих, на святі веселих
Пишався тетрарх оп’янілий
І сам піднімав роззолочений келих
За вічність злочинної сили.
Захопливо, весело грали музики,
Од згуків здригалися стіни,
І полум’ям віяв жагучий і дикий
Прекрасний танок Палестини.
Гріховність і розкіш злилась в царюванні,
Горіла огнями світлиця
В той час, як на сході на раннім світанні
Вставала зоря-провідниця.
Розносився хвилями дим із курильниць
Над грішним огидливим людом,
А в небі зорею родилася вільність
Божественно-радісним чудом.
Чертоги тетрарха сіяли в убранні,
Кружляли в танках чарівниці,
Гуляли вельможі, потомлені, п’яні,
І згуки летіли в світлиці.
В догідність цареві вельможі казали
Промови брехливо привітні,
Вони й не гадали, не чули, не знали,
Що цар народився всесвітній.
Лиш Ірод-тетрарх боязливо держався
За пишну блискучу корону –
Він тільки один розпитать сподівався
В ту ніч відунів із поклону.
ІІІ
В розкішно-царственій пустині
Серед убогих пастухів
Родився Мученик Святині,
Спаситель мира од гріхів.
Йому дари несла природа
В блискучім сяєві зорі,
Де доля бідного народа
Займалась полум’ям вгорі.
До Його йшли, Йому вклонялись
Убогі люди-бідарі –
В ту ніч їх думи поєднались
З промінням світлої зорі.
А десь далеко, наче тіні,
Ішли до Його відуни,
Ішли самотно по пустині,
Немов жахливі плазуни.
Вони з наказом од тетрарха,
Змішавши знання відунів,
Як до Царя, до Патріарха
Несли гріховність давніх днів.
Непевний жах і здивування
Були в серцях о тій порі,
А з неба сипалось сіяння
Огнеблискучої зорі.
Огонь палав, зоря не згасла,
Проміння сиплючи згори!
Волхви прийшли і тихо в ясла
Поклали царствені дари.
Вони все взнали, й поклонились,
І, повертаючись назад,
Так соромливо одступились
Од пишних царствених палат.
В якомусь гострому розколі
Були їх душі і серця –
Вони вбачали в ореолі
Фортуну Страдника-Борця.
IV
Мов небесная поема,
Світла зірка Віфлеєма
В небі синьому плила,
Серед ночі, серед пітьми
Над блукаючими дітьми
Дивне сяєво лила
На пустині, на дороги
І на царствені чертоги –
На вертепи зла.
Григорій Чупринка
Переглядів: 761