Тайна Різдва

Од небесного Едема
Світла зірка Віфлеєма
Над землею поплила,
Серед ночі, серед пітьми
Над блукаючими дітьми
Путь небесну провела,
Путь, де люди без поміхи
Взнали щастя самовтіхи
Без розпусти і без зла.
Взнали щастя не в розкошах,
Не в хоромах і не в грошах,
А в душевній чистоті,
І в любові, і в єднанні,
В віковічному братанні,
В братній щирості святій.

ІІ

Чертоги тетрарха сіяли в убранні,
Справляли танок чарівниці,
Щасливі вельможі в омані, в тумані
Гуляли в розкішній світлиці.

Розносився хвилями дим із курильниць,
Окутував хмарками свято,
Де в царствених шатах
ховалась безцільність,
Де зло панувало завзято.

На святі щасливих, на святі веселих
Пишався тетрарх оп’янілий
І сам піднімав роззолочений келих
За вічність злочинної сили.

Захопливо, весело грали музики,
Од згуків здригалися стіни,
І полум’ям віяв жагучий і дикий
Прекрасний танок Палестини.

Гріховність і розкіш злилась в царюванні,
Горіла огнями світлиця
В той час, як на сході на раннім світанні
Вставала зоря-провідниця.

Розносився хвилями дим із курильниць
Над грішним огидливим людом,
А в небі зорею родилася вільність
Божественно-радісним чудом.

Чертоги тетрарха сіяли в убранні,
Кружляли в танках чарівниці,
Гуляли вельможі, потомлені, п’яні,
І згуки летіли в світлиці.

В догідність цареві вельможі казали
Промови брехливо привітні,
Вони й не гадали, не чули, не знали,
Що цар народився всесвітній.

Лиш Ірод-тетрарх боязливо держався
За пишну блискучу корону –
Він тільки один розпитать сподівався
В ту ніч відунів із поклону.

ІІІ

В розкішно-царственій пустині
Серед убогих пастухів
Родився Мученик Святині,
Спаситель мира од гріхів.

Йому дари несла природа
В блискучім сяєві зорі,
Де доля бідного народа
Займалась полум’ям вгорі.

До Його йшли, Йому вклонялись
Убогі люди-бідарі –
В ту ніч їх думи поєднались
З промінням світлої зорі.

А десь далеко, наче тіні,
Ішли до Його відуни,
Ішли самотно по пустині,
Немов жахливі плазуни.

Вони з наказом од тетрарха,
Змішавши знання відунів,
Як до Царя, до Патріарха
Несли гріховність давніх днів.

Непевний жах і здивування
Були в серцях о тій порі,
А з неба сипалось сіяння
Огнеблискучої зорі.

Огонь палав, зоря не згасла,
Проміння сиплючи згори!
Волхви прийшли і тихо в ясла
Поклали царствені дари.

Вони все взнали, й поклонились,
І, повертаючись назад,
Так соромливо одступились
Од пишних царствених палат.

В якомусь гострому розколі
Були їх душі і серця –
Вони вбачали в ореолі
Фортуну Страдника-Борця.

Мов небесная поема,
Світла зірка Віфлеєма
В небі синьому плила,
Серед ночі, серед пітьми
Над блукаючими дітьми
Дивне сяєво лила
На пустині, на дороги
І на царствені чертоги –
На вертепи зла.

Григорій Чупринка

Тайна Різдва

ЧУПРИНКА Григорій