Паренетікон

І.

Коли обід хтось славний зготував,
Наїдки найдобріші та напитки,
Царя самого в гості завізвав,
А солі не додав до страв, — 
Які ж із них пожитки?

Отак і той, хто наложив печать
На серце: сам без дружньої розмови
Жиє для себе — хоч би був не знать
Як чесний, не приблизиться на п’ядь
До Бога без любови.

Вся чеснота, весь труд його марний,
Молитва, піст і жертви всі й тривога, — 
Все те, мов пил, розвіє Суд страшний
Одна любов з них зробить скарб цінний
Перед престолом Бога.

ІІІ.

Не такого посту хоче Бог від нас,
Щоб сушив ти тіло й дух приспав ураз.

Бо який пожиток тілом голод знати,
А без добрих вчинків духом умирати?

І який пожиток від їди здержаться,
А на блуд і здирство пилью поспішаться?

І який пожиток, щоб лиця не мити,
А в холодну пору голого не вкрити?

І яка заслуга, що в нас тіло сохне,
А у нас голодний під порогом дохне?

Чи то дуже чесно всю ніч в темній хаті
Гаряче молиться, к Богу припадати,

Поки там під тином з голоду та стужі
Умирають бідні, зойкають недужі?

Іван Франко

Переглядів: 653