Молитва («Над нашими полями, над селами»)
Над нашими полями, над селами і над містами
Там котяться все бурі-хуртовини,
І все, і все там ллється кров.
І не одна печальна мати оплакує по бою сина.
І не з одної, не з одної хати
Там полум’я здіймається до хмари,
Як знак Твоєї кари,
Боже!
І знову ж в келіях тюремних,
У темних льохах підземних,
В понуру ніч, посеред стій сумних
Вмирають вірнії сини народу свого,
Гинуть там без боїв безіменні невідомі герої
Від куль, від ударів ворожих...
Боже!
Вмирають ті, що лиш бажали
Батьківщині волі і свободи,
Щоб ми, як всі Твої народи,
Росли, міцніли, не вмирали,
Щоб всі ми вільними устами
Тебе могли славить, щоб наші храми
Не руйнував по селах і містах
Прелютий ворог правди і Христа,
Щоб панувало не лукаве право
Антихриста і хама, й сатани.
Щоби на наших землях вільних
Запанував во віки і сьогодні
Святий закон Господній.
Боже!
Ти ж мовив, без волі Твоєї
І волос наш, і лист не упаде,
Ані з дрібної квітки в чистім полі,
Ні з деревини.
Ми ж в врем’я люте, важке й страшне,
Несли багато літ ярма неволі.
І впало нас в борні за право жити
Багато, так, що жертви ті зчислити
Вже можеш тільки Ти один.
Тож почисли всі наші жертви, рани
І сльози ті, і рани, і святині,
Зруйновані у нашій Батьківщині.
І почисли всіх вигнанців бездольних,
Що у літах проклятих окаянних
Скитаються багато літ,
Йдучи в чужий далекий світ,
І гинуть там у муках у пекельних
По всіх краях, на всіх шляхах.
Як ворог їх прогнав із свого дому
Ген під чужий поріг і пліт.
Все почисли. І дай нам в нагороду
Ту силу, що сильніша грому.
Юрій Клен
Переглядів: 409
