Вальпургієва ніч

(уривок)

Хор.
Хвалу, хвалу тобі, о Люцифере,
співає демонів проклятий хор.
В прозору вись осяйного етеру (1)
ми пронесемо чорний мор.

Ти вклав у людський череп хитрий розум,
що може знищити планету вщент.
Дорогу вільну дай метаморфозам,
і вдасться твій експеримент.

Люцифер.
Хтось гупає у кришталеві двері.
Новому гостеві їх відчиніть.
Не дихав він у нашій атмосфері
і запізнивсь на сім століть.

Хор.
Ховаймось, кожен біс за грубу жінку!
Як жах несамовитий побороть,
що кігтем роздирає нам печінку?!
До нас явився сам Господь.

Господь (в образі мандрівника з котьмою за плечима).
Чого в цю ніч, яку, немов баладу
страшну, обкутала альпійська мла,
ви знов зібралися на чорну раду
вершити пагубні діла?

Як сміло кодло демонів загибле,
яке пірнає в темряву болои,
вдягти себе в ясне небесне світло,
що личить янголам висот?

Люцифер.
Ми тут зібрались на маскараду,
а в сяйві янгольських сліпучих шат
споксник легше дасть із кожним раду,
навіявши дурманний чад.

Ти знов мої обходиш володіння,
наводиш свій порядок тут і там.
Та вже зростає людське покоління,
що дасть відставку всім богам.

Господь.
Я знаю, випестив нову ти расу,
диявольським умом обдарував.
Породу демонів, на злочин ласу,
в тіла смертельні вчаклував.

Та їй нову торую я дорогу,
Яка веде до зоряних висот,
і не затопче стежечку до Бога
ні Вельзевул, ні Бефарот (2).

Люцифер.
Так проти мене Ти задумав зраду…
Хай зрадять люди батька-сатану?
Співай свою солодку серенуду,
а я… навію туману.
Я їх навчу лукавити, вбивати,
вкладу неспокій, прокляту жагу.

Господь.
А я вкладу чуття самопосвяти,
збуджу за подвигом тугу.

Люцифер.
Я зачумлю їх пристрастю до жінки,
поріддю прищемлю содомський гріх.

Господь.
А Я — любов, що на геройські вчинки
натхне і визволить усіх.

Люцифер. Я покажу до пекла їм дорогу.
В них смак збуджу до мук і катувань,
і будуть в них чорти, лише безрогі,
не дана бо підлоті грань.

Господь.
А Я скажу: «Є чистота і врода».
Ключа до неї дам, щос стала тих
лихих, почварних демонів порода
ще вище янголів ясних.

Люцифер.
Старий романтику! Таким, як був Ти
мільйон років тому, Ти залишивсь.
Тоді також музику творчу чув Ти,
у Свій блакитний сон дивись.

І сотні раз той сон вже розлітався,
мов куля скляна, впавши на граніт,
А Ти, а Ти… ще не розчарувався
і твориш заново Свій світ.

Господь.
Дослідник терпить сотні раз поразки,
Але зневірі місця не дає,
І ось в п`ятсотий раз… чарівна казка
в реторті (3) дійсністю стає.

Люцифер.
Як досі ти ще не здобув патенту
на досконалий світ, то чорт із ним!
Як завжди, від Твого експерименту
лишиться тільки чад і дим.

Господь.
На вашім сборищі з мох сандалів
Стряхаю Я нечисті порохи.
Почавсь одвічний змаг, і в дальній далі
десь наші стрінуться шляхи.
(Виходить.)

(1) Етер, або ефір — за уявленями давніх греків, сонцесяйний верхній шар повітря, де перебували боги.
(2) Бефарот — злий дух.
(3) Реторта — вогнетривка посудина, у якій нагрівають різні речовини
.

Юрій Клен

Переглядів: 709


Разработка веб сайтов