Десять Господніх заповідей
Я — твій
(Заповідь перша)
— Я твій... І хай не буде в тебе інших, —
Сказав Господь, подумавши про нас,
Подумавши про праведних та грішних,
Щоб світ позбувся кривди і образ,
Щоб не ішли ми совісті супроти
Й лихе в собі зуміли побороть.
І, пересиливши зневір турботи,
Щоб ми повірили, що є Господь.
Віри одвічна потреба
Сяйвом ляга на чолі,
Чуємо слово із неба,
Чуємо слово землі.
Дзвони гудуть малинові,
Родить живицю кора.
Чуємо слово любові,
Чуємо слово добра.
Хай спадок батька перейде до сина
І стане зрозуміло всім сповна,
Що правда на усі віки єдина
Й краса людська на всі віки одна.
Нашарування довгих літ зітерши,
Нехай звучить, як вірності сурма,
Святої Книги заповідь найперша:
Я — твій. Ти інших не шукай... Нема!
Віри одвічна потреба
Сяйвом ляга на чолі,
Чуємо слово із неба,
Чуємо слово землі.
Дзвони гудуть малинові,
Родить живицю кора.
Чуємо слово любові,
Чуємо слово добра.
Не промовляй даремно
(Заповідь друга)
Перейдено всі грані допустимі,
І сором закотився у бедлам...
У цім ядучім непрогляднім димі
Вже вогника не залишилось нам.
І все ж не хочеться у те повірить,
Що зогнила душа твоя й моя.
В липких словах облуди та зневіри
Не треба згадувать святе ім’я.
Що варті у житті слова? —
Спитаю знову.
Чого ж болить так голова
Від непродуманого слова?
Слова — як скошена трава,
Прив’ялі радість і тривога...
Але не граймось у слова,
Що звернуті до Бога.
Ми думаєм, що все на світі можем,
Ми думаєм, що обійдем гріхи
І Книги мудрої закони Божі
Вже відлетіли, наче порохи.
Любов і віра — це небесний витвір,
Все повертає на круги своя...
Подумай сам про себе й без молитви
Не промовляй ти Господа ім’я.
Що варті у житті слова? —
Спитаю знову.
Чого ж болить так голова
Від непродуманого слова?
Слова — як скошена трава,
Прив’ялі радість і тривога...
Але не граймось у слова,
Що звернуті до Бога.
Не сотвори собі кумира
(Заповідь третя)
У світі перекручень і обману,
Де стільки хитрих і кривих дзеркал,
Там, де за добрим сховане погане, —
Так важко віднайти свій ідеал.
Шукай його не зором, а душею,
Не вір усьому тому, що блищить, —
Лиш Боже слово з мудрістю своєю
Нас надоумить, як на світі жить.
Не сотвори собі кумира — ні,
Бо можна так продатись сатані.
Перед багатством ти не падай ниць,
Не придивляйсь до виблиску дрібниць.
Кумира іншого собі не сотвори,
Бо Господу все видиться згори:
Чим ти живеш і що бажаєш ти,
Чи ти — з добра, чи ти — із марноти.
Хоч ти правитель, скупаний у славі,
Таких, як ти, нема, здається, двох...
Але не вір у вигадки лукаві,
Бо й над тобою судія є — Бог.
Якщо ми заповідь цю будем пам’ятати,
То не потрапим в пастку із оман.
Один лиш образ — на хресті розп’ятий
Обереже нас од болючих ран.
Не сотвори собі кумира — ні,
Бо можна так продатись сатані.
Перед багатством ти не падай ниць,
Не придивляйсь до виблиску дрібниць.
Кумира іншого собі не сотвори,
Бо Господу все видиться згори:
Чим ти живеш і що бажаєш ти,
Чи ти — з добра, чи ти — із марноти.
Свято
(Заповідь четверта)
Для праці й клопоту — шість днів,
А сьомий — це для відпочинку.
Так давній звичай повелів,
Згадавши чоловіка й жінку.
А відпочинок пахне нам,
Як молоде татарське зілля...
Спочинок спині та рукам,
Бо вже прийшла свята неділя.
Неділя, неділя, неділя —
Це свято людей і землі.
Сорочка вишивана біла
І хліб запашний на столі.
Неділя, неділя, неділя —
Турботного тижня вінець.
В неділю справляють весілля,
Частують від щирих сердець.
За днями дні, за днями дні —
Їх назбиралося багато...
Турботи всі свої земні
Залиш хоча б на день — на свято.
Сил наберися у цей день,
Щоб легшою здалась дорога.
Залиш цей день ти для пісень,
Залиш для церкви і для Бога.
Неділя, неділя, неділя —
Це свято людей і землі.
Сорочка вишивана біла
І хліб запашний на столі.
Неділя, неділя, неділя —
Турботного тижня вінець.
Хай радісні дзвони дозвілля
Торкаються наших сердець.
Шана
(Заповідь п’ята)
Неправда, — все мов продається:
Давай готівку — і неси.
А як людське гаряче серце
Ти покладеш на терези?
Не все, не все міняти можна —
Спинись, задумайся на мить.
Є заповідь одвічна, Божа,
Що краще золота блищить.
Шануймо батька, шануймо матір —
І нам воздасться теж добром.
Хай буде шана в кожній хаті
І дух сімейства за столом.
Шануймо батька, шануймо матір —
Нам каже Біблія свята.
І щастям будемо багаті
На всі часи, на всі літа.
Слова ці треба повторяти,
Бо в них основа доброти.
Коли б не батько і не мати,
Чи був би на цім світі ти?
Слова ці треба змалку вчити —
В них світить істина стара:
Коли в добрі батьки і діти —
Тоді всім вистачить добра.
Шануймо батька, шануймо матір —
І нам воздасться теж добром.
Хай буде шана в кожній хаті
І дух сімейства за столом.
Шануймо батька, шануймо матір —
Нам каже Біблія свята.
І щастям будемо багаті
На всі часи, на всі літа.
Не убий
(Заповідь шоста)
Найгірше — це смерть.
Був на світі — й нема:
Лишився лиш горбик похилий...
Спинися, спинись
Той, хто руку здійма,
Щоб іншого звести в могилу.
Вбиває, вбива
Нас чорнобильський біль...
Незвідані армагеддони
На голову нашу
Упали звідкіль,
Порушивши Божі закони?
Не убий! — хай котить передзвоном,
Долітає до людей, мов грім.
Не убий! — ні словом, ні законом,
Ні жорстоким пострілом своїм.
Не убий! — натягуються жили,
Бо немов кричить душа сама.
Не убий! — високе право жити
Відібрать ні в кого прав нема.
Замовники зла
Не збивають вже цін
За владу, за грошики чорні.
І кілер якраз
Наладнав свій приціл,
Щоб вцілити прямо у скроню.
Загострений ніж
Кров’яниться в руці...
Ні, кров’ю він хай не багриться,
Бо рано чи пізно
Живі та мерці
На суд будуть вести убивцю.
Не убий! — хай котить передзвоном,
Долітає до людей, мов грім.
Не убий! — ні словом, ні законом,
Ні жорстоким пострілом своїм.
Не убий! — натягуються жили,
Бо немов кричить душа сама.
Не убий! — високе право жити
Відібрать ні в кого прав нема.
Перелюбство
(Заповідь сьома)
Любов бува свята і грішна...
Ні, я нікому не суддя,
Те слово не пече, не ріже,
Бо взяте з Біблії життя.
Хай заховається гординя,
Бо це стосується усіх:
Йди до любові — де святиня,
Обходь спокусу — там, де гріх.
Без люті, страху і злоби
Хай доліта, як грім із неба:
Люби, люби, люби, люби,
Та перелюбствувать не треба.
Вслухаймося у мудре слово,
Щоб голос віри не затих,
Відчуймо, що добра основа
Захована у нас самих.
Хоча каміниться дорога,
Та кожний хай собі збагне:
Лише єдиний шлях до Бога —
Через очищення земне.
Без люті, страху і злоби
Хай доліта, як грім із неба:
Люби, люби, люби, люби,
Та перелюбствувать не треба.
Крадіжка
(Заповідь восьма)
Жорстокий час вже дуже часто
Навчає всіх брехати й красти,
Гукає збоку та згори:
Не бійсь, кради собі, бери.
Бери чуже, неси із хати,
Бери потроху й побагато,
Бери в сиріт, бери у вдів,
Бери, хто скільки взять зумів.
Не укради — не клич біди,
Не вкрий ім’я своє ганьбою.
Там, де узяв, там поклади,
Тією ж поклади рукою.
До зла страшного не ходи,
Спокусу віджени ворожу.
Не укради! — носи завжди
В душі пересторогу Божу.
Не обійди лиху провину —
Обкрасти можна і людину,
Не будь байдужим до незгод —
Обкрасти можна і народ.
Крадіжка нишпорить у світі,
Заманює у хитрі сіті,
Але зі злом, яке без меж,
Ніяк до щастя не дійдеш.
Не укради — не клич біди,
Не вкрий ім’я своє ганьбою.
Там, де узяв, там поклади,
Тією ж поклади рукою.
До зла страшного не ходи,
Спокусу віджени ворожу.
Не укради! — носи завжди
В душі пересторогу Божу.
Лжесвідок
(Заповідь дев’ята)
Всіх просим встати. Суд іде —
Чи суд земний, чи суд небесний,
Не обмине ніхто й ніде
Ухвал правдивості та честі.
Повір — розставить всіх життя,
Не зваживши на імідж дутий...
Без свідка — мовчазний суддя.
І свідком цим ти можеш бути.
Правди не поруш,
Клятви не поруш —
Не глумись над нею.
Не зганьби, прошу,
Честі інших душ
Власною брехнею.
Зрозуміть буття
Потаємну суть
Нам дано нерідко.
Сумнів не ховай,
Та не будь, не будь
Ти в житті лжесвідком.
Перед Творцем усі ми свідки
Своїх гріхів, чужих гріхів:
Хто крав, хто брав,
по скільки й звідки,
Хто труту лив в медівку слів.
Хай прозвучить знов слово Боже,
Дасть зрозуміти нам усім —
Брехня нікому не поможе
З’явитись в образі святім.
Правди не поруш,
Клятви не поруш —
Не глумись над нею.
Не зганьби, прошу,
Честі інших душ
Власною брехнею.
Зрозуміть буття
Потаємну суть
Нам дано нерідко.
Сумнів не ховай,
Та не будь, не будь
Ти в житті лжесвідком.
Жадання
(Заповідь десята)
Бажати жінку ближнього — то гріх,
Когось це, може, наверне на сміх.
Хоча душа до сміху не глуха,
Та краще бути далі од гріха.
Бажать чужого мужа — також зло,
Що б там не коїлось і що б там не було.
Бо є та грань, бо є ота межа,
За котрою стоїть сльоза чужа.
Святе Письмо читай і перечитуй —
Скупайсь у водах тої глибини.
Воно нас учить, як на світі жити,
Як обійти приманку сатани.
І хай зупинить нас пересторога,
Як мутну повінь зупиня гора.
Збагни — не всі жадання йдуть од Бога.
Збагни — не всі жадання для добра.
Як визначить, як передати можна,
Де чесність Божа і ганьба безбожна?
Десяту заповідь пізнай поволі
І не давай своїм жаданням волі.
Хоч вік новий канони всі порушив,
Але, крім тіла, в людях є ще душі.
Не відкидай небесну заборону,
Що вища президентського закону.
Святе Письмо читай і перечитуй —
Скупайсь у водах тої глибини.
Воно нас учить, як на світі жити,
Як обійти приманку сатани.
І хай зупинить нас пересторога,
Як мутну повінь зупиня гора.
Збагни — не всі жадання йдуть од Бога.
Збагни — не всі жадання для добра.
Не бажай
(Заповідь десята, друга частина)
Коли серця теплом зігріті —
Стає побільше доброти.
Ти ж не один на цьому світі,
А є ще сестри та брати.
Проб’ється істина у слові —
Збагнуть її уже пора.
Усім нам хочеться любові,
Усім нам хочеться добра.
Не відбирай здобутку ближнього
І не бажай його майна.
Хай чорне зло в пориві хижому
Не б’є, як блискавка страшна.
Нехай веде нас днями й тижнями
Відлуння Божої сурми.
Ні, не бажай ти лиха ближньому,
На те звемося ми людьми.
Горнімось до земної вроди,
Бо заздрість дика і сліпа.
Хай нами лють не верховодить,
Неправда зла не підсипа.
Добродію, схились до мене,
Порадником для мене стань —
І буде світ благословенним
Од світла щирих поривань.
Не відбирай здобутку ближнього
І не бажай його майна.
Хай чорне зло в пориві хижому
Не б’є, як блискавка страшна.
Нехай веде нас днями й тижнями
Відлуння Божої сурми.
Ні, не бажай ти лиха ближньому,
На те звемося ми людьми.
Вадим Крищенко
Переглядів: 528
