Отак живемо

Між ювілеями і панахидами
Проходять наші сіро-бурі дні,
Облиті негараздами та бідами,
Бо втіха заховалась десь на дні.

На гномиків нікчемних дуже схожі ми —
Нема в душі просвітлення таки.
Щодня ми продаємо Сина Божого
За вбогі і жебрацькі п’ятаки.

Чому ж, чому ж — розгнівані, розлючені,
Не ладні признавать свою вину,
Караємось самі та інших мучимо,
Не осягнувши істин таїну?

Отак живемо... Перешиті болями,
Щодня міняючи любов на гнів...
А небеса над вічними тополями
Усе чекають покаянних слів.

Вадим Крищенко

Переглядів: 35


Разработка веб сайтов