ЛЕПКИЙ Богдан

Про автора

Богдан Лепкий (повне ім'я — Богдан Теодор Нестор Лепкий) (1872 — 1941) — український поет, прозаїк, літературознавець, критик, перекладач, історик літератури, видавець, публіцист, громадсько-культурний діяч, художник.

Творчість письменника протягом десятиліть багато в чому визначала рівень української літератури на західноукраїнських землях, поряд із доробком Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Михайла Яцкова, Василя Пачовського.
       
Коли Богдана віддали до Бережанської школи з польською мовою навчання (відразу до другого класу), батьки перебралися з «цивілізованого» Крегульця до глухого Поручина. І Бережани і Поручин — місто й село — формували характер і світогляд Богдана-гімназиста. Від селян він чув багато легенд та переказів, пісень, які згодом знайшли відображення у віршах «На святий вечір», «У великодний тиждень» та оповіданнях «Іван Медвідь», «Нездала п'ятка» та ін. Після «нормальної» школи Б. Лепкий вступив до Бережанської класичної польської гімназій. 

І гімназія, і Бережани як осередок культурного життя дали йому чимало. Українська мова та література в гімназії спершу не викладалися, потім вивчали їх принагідно, та поступово зростає національна самосвідомість українців, які домагаються права на проведення щорічного шевченківського свята. 

Писати Богдан Лепкий почав дуже рано. Ще в другому класі гімназії під впливом бабусиних оповідей скомпонував поему про русалок, але вона не збереглася. Згодом у хвилини натхнення занотовував принагідне на клаптиках паперу, на берегах книжок та зошитів, серйозно ж готувався стати художником, з цією метою брав уроки у славетного Юліана Панкевича.
       
Після гімназії Б. Лепкий вступив до Віденської Академії мистецтв, але навчання морального задоволення не принесло. Він відчув, що розминувся зі своїм справжнім покликанням. Випадок вирішив майбутню долю, допоміг йому знайти себе. Якось йому довелося їхати в одному купе з Кирилом Студинським, студентом філософського факультету Віденського університету. Це знайомство й визначило творчі інтереси майбутнього письменника. Він почав відвідувати лекції професорів Віденського університету, зокрема відомого славіста В. Ягіча, став членом студентського товариства «Січ». 
       
Згодом Б. Лепкий вступає до Львівського університету. На ті роки припадає активна літературна діяльність Б.Лепкого: він пише поезії, оповідання, перекладає, робить доповіді на засіданнях студентського товариства «Ватра». З 1895 р. його твори починають усе частіше з'являтися на шпальтах «Діла», «Буковини» та інших періодичних видань.
        
Після закінчення Львівського університету (1895) — знову Бережани, гімназія, де Богдан Лепкий викладає українську та німецьку мови та літератури. Швидко здобуває авторитет серед колег-викладачів, повагу серед гімназистів. Рідне освітньо-мистецьке середовище, близькість батьківської оселі — усе це створювало сприятливий клімат для творчості. 

І все ж провінційне містечко, віддалене й відірване від центрів культурного життя Галичини, було замалим для таланту Б. Лепкого. Коли на початку 1899 р. у Ягеллонському університеті (Краків) відкрили лекторат української мови та літератури, письменник переїздить сюди з молодою дружиною Олесею (його запрошено як викладача).
       
Б. Лепкий активно поринає у громадське й культурне життя Кракова, сходиться з польськими письменниками С. Виспянським, В. Орканом, К. Тетмайєром, цікавиться діяльністю учасників літературної організації «Молода Польща».
       
У середовищі учасників львівської літературної групи «Молода муза», до якої Б. Лепкий теж належав, його називали професором, хоча не набагато старший віком од Петра Карманського чи Василя Пачовського, а від Михайла Яцкова - усього на рік. Але шматок хліба давався йому нелегко: крім університету, доводилося викладати в приватних гімназіях, виступати з лекціями та доповідями. А тут несподівано 1901 р. помер батько, що вимагало перегляду звичайного ритму життя, треба було допомагати матері й чотирьом молодшим братам і сестрам. Для літературної роботи залишалися тільки ночі.
       
Одна за одною виходять збірки оповідань "З села" (1898), "Щаслива година" (1901), "В глухім куті" (1903), "По дорозі життя" (1905), "Кидаю слова" (1911), збірки віршів "Стрічки" (1901), "Листки падуть", "Осінь" (1902), "На чужині" (1904), "Для ідеї" (1911), "З-над моря" (1913), літературознавчі дослідження "Василь Стефаник" (1903), "Начерк історії української літератури" (1904), "Маркіян Шашкевич" (1910), "Про життя великого поета Тараса Шевченка..." (1911), переклади польською мовою "Слова о полку Ігоревім" (1905, його високо оцінив І. Франко) та книжечка оповідань М Коцюбинського "В путах шайтана" (1906).
       
Твори Б. Лепкого починають перекладати польською, російською, чеською, німецькою, угорською та сербською мовами.
       
Почалася перша світова війна, яка застала родину в Яремчі на Гуцульщині. Залишатися тут було небезпечно. Б. Лепкий спочатку через Карпати пробирається до Угорщини (містечко Шатмар), а далі до Відня. Почало заводитись культурне життя, виходять брошури, календар, народний буквар, збірник пісень...
       
Восени 1915 р. Лепкого мобілізують. Але на фронт не потрапив, а одержав призначення для культурно-освітньої роботи серед військовополонених. Незабаром Лепкий опинився в Німеччині, спочатку в Раштатті, а потім (1916) Вецларі. Перша світова війна закінчувалася, і бранці почали повертатися на батьківщину.

Події війни знайшли відображення в багатьох поетичних і прозових творах Б. Лепкого. 

У 30-ті роки письменник щоліта приїздить до с. Черче, що недалеко від м. Рогатина (нині Івано-Франківщина), де можна було не тільки відпочити, а й підлікуватися. І тут навколо письменника гуртується молодь, влаштовуються літературні вечори, на яких звучать поезії Т. Шевченка, І. Франка, самого Б. Лепкого, лунають пісні. Після окупації Польщі нацистською Німеччиною становище письменника стає особливо складним, він втрачає посаду викладача Краківського університету, матеріально бідує.
       
Помер Богдан Лепкий 21 липня 1941 р., похований у Кракові на Раковецькому цвинтарі.