Святий вечір («Святий Вечір... Хто з нас не згадає»)
Святий Вечір... Хто з нас не згадає,
Як було колись в Батьківщині?
Кому перша зірка не засяє
В рідній хаті, у малім вікні?
Хто не вздрить, неначе на картині,
Батька, матір і братів, сестер?
Не спитає; як у них там нині?
Чи здорові, чи, може, хто вмер?
Рідний краю, хто з нас не побаче
Тебе нині і хто не заплаче?
До святої вечері сідали
Ми колись при власному столі,
«Бог Предвічний» нам колядували
Під вікном колядники малі,
По вечері ми ішли до церкви,
Сяли зорі і мороз скрипів, -
Нині в хмарах зорі нам померкли,
Білий сніг від кривди почорнів, -
І стаєнка Божа в Вифлиємі,
Перед нами в крові вся і в димі.
З дзвіниць наших поздіймали дзвони,
Замість дзвона висить мотузок,
І від Сяну до Дону — прокльони
Гомонять з різдвяних колядок,
Не втішається навіть дітвора,
(Що значить золотий горіх?)
Вся країна ніби важко хвора,
Скрізь один страшний смертельний гріх,
І здається, що й Христос заплаче,
Як уродиться і нас побачить.
А все ж нині Свят-вечір в нас дома,
Борщ і голубці, кутя й дідух,
Десь дівається з тіла утома,
І новий вступає в груди дух.
Все, чим серце здавна накипіло,
Ніби стравою старий казан,
Силою новою ллється в тіло,
Прилипає як бальзам до ран,
Хочеться співати «Бог Предвічний» —
Краю мій, і ти, й ти — вічний!
Богдан Лепкий
Переглядів: 611
