Святий вечір («Святий Вечір... Хто з нас не згадає»)

Святий Вечір... Хто з нас не згадає, 
Як було колись в Батьківщині? 
Кому перша зірка не засяє 
В рідній хаті, у малім вікні?

Хто не вздрить, неначе на картині, 
Батька, матір і братів, сестер?
Не спитає; як у них там нині?
Чи здорові, чи, може, хто вмер? 

Рідний краю, хто з нас не побаче
Тебе нині і хто не заплаче?
До святої вечері сідали 
Ми колись при власному столі,

«Бог Предвічний» нам колядували 
Під вікном колядники малі,
По вечері ми ішли до церкви,
Сяли зорі і мороз скрипів, -

Нині в хмарах зорі нам померкли,
Білий сніг від кривди почорнів,    -
І стаєнка Божа в Вифлиємі,
Перед нами в крові вся і в димі.

З дзвіниць наших поздіймали дзвони, 
Замість дзвона висить мотузок,
І від Сяну до Дону — прокльони 
Гомонять з різдвяних колядок,

Не втішається навіть дітвора,
(Що значить золотий горіх?)
Вся країна ніби важко хвора,
Скрізь один страшний смертельний гріх, 

І здається, що й Христос заплаче,
Як уродиться і нас побачить.
А все ж нині Свят-вечір в нас дома, 
Борщ і голубці, кутя й дідух,

Десь дівається з тіла утома,
І новий вступає в груди дух.
Все, чим серце здавна накипіло,
Ніби стравою старий казан,

Силою новою ллється в тіло,
Прилипає як бальзам до ран,
Хочеться співати «Бог Предвічний» — 
Краю мій, і ти, й ти — вічний!

Богдан Лепкий

Переглядів: 420


Разработка веб сайтов