Серпень

Herr, es ist Zeit! 
Р. М. Рільке

Час, Господи, на самоту й покору. 
Все про цей час нагадує: вага 
Знекриленого тіла перше срібло 
На скронях та пооране чоло. 
І під чолом ті, що колись горіли, 
А нині глибше й глибше западають 
І пригасають — ті неситі очі… 
Бо зір звертається до себе, внутр, 
З переситом від людського й земного. 
Час, Господи, покори й самоти. 
Найперше — це покора. О навчи 
В ночах безсонних, в бичуваннях долі, 
У дрібничковій помсті днів і діб, 
В безсиллю немощів — навчи, навчи покори. 
Найпершої чесноти початок. 
Ти дарував її надміру гойно 
Твоїм численним найгіднішим слугам, — 
Подай її найнижчому — тепер. 
Час, Господи, покори й самоти. 
Смирися, духу гордий і невдячний — 
Збунтованого ангела насліддя! 
О, кожен день життя жагуче пив 
І все шукав — але не те, що треба. 
Все пізнавав, але недовідоме, 
І все стримів, але незрячим серцем 
І не зважав, що під зухвалим кроком 
Розтоптані лишались пелюстки. 
Час, Господи, покори й самоти. 
О, самото, ти, знаю, найтрудніша, 
Тебе навчитись тяжче, ніж покори, 
Ти вимагаєш скупчених зусиль, 
Як іскра, що рождають криця й кремінь, 
Як скорч останній м'язів переможця 
Як крок кінцевий того, що дійшов 
Вершини. 
Бо якщо покора — мудрість, 
То самота — є завжди висота. 
Час, Господи!

Євген Маланюк

Переглядів: 382