Великдень
ХІІ
Якщо Ти вмер, щоб смерть перемогти,
А потім вознестись на височизни,
Де вже нема ні болю, ні мети,
Ні боротьби, ні людства, ні вітчизни,
Скажи мені, чи те Твоє життя
Земне, досмертне, в почувань тремтінні,
Для Тебе не дорожче за злиття
Із вічністю, що не підлегла зміні?
Що може бути кращим за Йордан,
За Назарет в оливковій гущаві,
За вигнутий самаритянки стан,
За Магдалини посмішки лукаві?
Що може бути краще за чуда,
Коли встає вздоровленим каліка,
Живим — покійний, а вином — вода,
Оратором свободи — недоріка?
Що може бути краще за порив
Правдивого учительського слова,
За людський дух, що Ти його творив
У серці митаря і риболова?
Що може бути краще за той бич,
Що ним Ти вигнав фарисеїв з храму,
Чи за те сонце з тисячі облич,
Що кликало в єрусалимську браму?
Ти переміг життям своє вмертя,
Тягар хреста, і цвяхи, й спис — у кості,
Це теж було нескорене життя
На над’єрусалимській високості!
Ти був живий в терновому вінку,
Та з болю не зірвав його зі скроні,
Терпів не вперше на своїм віку,
Перемагав у страдницькій короні.
Ми всі, хто не воскресне за три дні,
І на Суді Страшному не воскресне,
Тримаємо в душі на яснім дні
Твоє життя, в найтяжчих муках чесне.
І молимось: дай нам перемогти
Не смерть, а сумніви душі слабкої,
І скаржитись Отцеві так, як Ти,
І помирати в гордім супокої.
Дмитро Павличко
Переглядів: 447
