А човен вже на риф

Хвилі радості – дні розплати,
А човен вже на риф жене.
Можна вже перейти всі утрати,
Відстраждати й спалити мости. 
Можна навіть уже попрощатись... 
Але як це по-людськи: ждати,
Хай ця чаша мине... 

Скільки пам'ять — око за око! 
Всі віки — тільки тьма в очах... 
Як то треба злетіти високо, 
Щоб узріти спасенний шлях 
Всепрощення і дух любові, 
Вільне слово надії — всім, 
Марноту безкінечних пімст…
Але як по-земному глибоко: 
Я приніс вам не мир — меча. 

Все під сонцем, що жити хоче, 
Поривається в цвіт і плід. 
Його вітер життя толочить, 
Його хвиля війни змиває. 
Воно просто на брук лягає 
І стікає потоком в рів... 
Але де ті, що вільно хочуть 
Вмерти й стати сіллю землі? 

Розкрутилось, зійшло з орбіти 
І пішло у словесний ріст... 
Скороспілі шкодливі діти 
Розтоптали щось дуже просто, 
Загубили щось дуже давнє 
І забули щось дуже вічне: 
Дух святині, молитву й піст. 

Все держиться на гранях міри — 
Тонких струнах, які з основ 
Живлять дух і проміння віри. 
Віри тої, що гори ворушить. 
Що тримає на хвилях моря. 
Що веде крізь безодні горя — 
Тільки віри! На хвилях віри 
Ожива всетворяща любов. 

Євген Сверстюк

Переглядів: 7


Разработка веб сайтов