Молитва («Слава Тобі Господи»)
Слава Тобі Господи
за все що Ти послав мені в цім житті
за розкішний і вбогий край
під сонячним небом
де я родився
за дарований мені духовний скарб
пісню і віру батьків
за спадок предків
ясну веселу вперту породу
за шляхетність і щирість почуттів
що дали мені право
нести світло в святиню мистецтва
за горе і послані мені страждання
з якими приходили краплини мудрості
Слава Тобі за все
без чого було б несила
осягнути велич і щедрість Твою
і витати у Твоїм небі
Просвіти Господи душу мою
і відкрий мені дорогу стати тим
ким повинен на землі Твоїй
Я приношу на вівтар офірний Твій
усе що люблю
Яви мені стежку до джерела води живої
бо стежки усі безтямно затоптані юрбою
а земля вічно притягує
затягує
стягує
і десь в глибинах її
губиться наш корінь
до якого падаємо лицем в останню мить
Хто ми
наше минуле манить луною легенд
над глухими хащами і манівцями кривавої борні
а в сучасному на тих самих дорогах
при світлі нового дня
шукаєш ідеалу
лелієш його в теплі споріднених духом
викрешуєш з душі
різьбиш в поті чола
а сипляться іскри сміху
сміх крізь невидимі сльози
сміх і сльози
Як важко підійматись по слідах Твоїх
до скарбу на небо
як просто опускатись навмання
до облудних приман землі
так оскверненої
що триматись на ній чесною людиною
вже подвиг
Як легко дається нам
смирення перед сильними світу
з їх неволею і неправдою
як важко підійматись
до високого смирення
перед Лицем Твоїм
і заповідями Твоїми
і таїти в глибинах
вічний бунт свободи
Легко цінити шляхетні почуття
важко носити їх вічно у серці
о дай мені силу носити їх
Ти послав мені Господи
холодний подих смерті
щоб прояснився дух мій
Може Ти велів слабому мені
ушляхетнити цю нестримну силу
вони не хочуть
вони не вміють визнавати вини
вони не зносять світла правди
Може замало в мені тієї високості
з якої можна було б
світити наперекір
Мої благі марення
добром наповнити старі посудини
і скропити живою водою
викликають тільки огуду
Хочуть нових посудин нових назв
а чим заповнити їх
і чим скропити
Навколо озлилась гординя розуму
оголеного до крайнощів
нетерпимість озвалась ненавистю
я тільки захищаюсь
і терплячим поглядом широких очей
розширюю простір
щоб дати місце двом різним
бо любити ближнього
і не приймати таким як є
бо тільки любити себе в ньому
не приведи Господи
Щоб з цього розладу
а цього розбрату і ненависті
вибродила сила заперечення святого
бо коли вони зовсім згинуть ниву
яку ми орали і кидали зерна
щоб пробудити душу Словом Твоїм
коли випустять усе приховане
з батогом жорстокосердя
самолюбства
похвальби
то буде руїна серця
і обвал усіх наших тисячолітніх споруд
Не приведи Господи
щоб з цього розладу
з цього розбрату і ненависті
вибродила святотатна сила
коли вони зовсім закинуть ниву
яку ми орали і кидали зерна
щоб пробудити душу словом Твоїм
коли вони випустять приховане
з батогом жорстокосердя
самолюбства
похвальби
то буде руїна серць
і обвал усіх наших тисячолітніх споруд
не приведи Господи
Усі ті гарячі мрії і благі наміри
проносяться вітром по верхах життя
обростають одвічним терням
і тільки позмінювані назви
і тільки курні у вибоїнах дороги
кличуть
манять
і обманюють
Господи Ти не дав мені упасти духом
Ти навчив мене
стояти і світити поки живий
тільки перед Тобою падаю на коліна в тихій молитві
оживи нас Духом Твоїм Святим
пробуди нас до життя за Твоїм Законом
не допусти
щоб ці калюжі мертвих бездоріж вилились у повінь
не допусти Г осподи
Я безсило вигадую
як воскресити край і пробудити мертві душі
як уникнути темних насильств
що просто скаламутять ті самі води
і потоплять світлі вітрильники наших надій
як видобути з зачарованого сну
і пустити руслами живі ріки
Ми знаємо Твій заповіт любові
ми маємо йти кроками діяльної любові і сіяти
але тільки чудом Твоїм
може статись оновлення
бо ті запустілі душі
йдуть по торованому колу
з гріхів своїх
творити собі ідолів
в якому вогні
в якому спаленні
очиститись від скверни лукавого слова
лукавих ілюзій
затишної півправди
Господи дай мені новий початок
і прости мені слабість пророчої гордині
в яку впадає людина
як тільки відкриється їй
крихітка тайни Твого Слова
дай мені новими стражданнями
спокутувати видимі й невидимі гріхи мої
дай мені силу
платити хлібом за камінь
дай мені чистоту серця і помислів
щоб стати вище
дай нам нові сили
орати і сіяти занедбану ниву
струхнувши порох марноти нашого світу
цього ярмарку марнослов’я
де збирають
шукають
оцінюють і закладають
мертві душі
затерті монети вчорашнього дня
в жадібній надії на той талан
що безнадійно закопаний в землю
Господи
невже наша глибина
не сягне далі слідів
торованих пристрастями раба
невже наша висота
не сягне вище іскри гарячого слова
і на нашій дорозі повторень
ми здатні хапатись лише за ім'я Твоє
Пошли мені Господи ту глибину віри
що перетворює все єство
відмітає дріб’язок життєвих поразок
і турбот
в непам’ять вчорашнього дня
дай всесилля віри
Бо я знаю чого варті клопоти світу
але вони мене тривожать
навіть на святих слідах Єрусалиму
О дай піднятись мені
над світом людських пристрастей
що проходять як дим
як слава світу
Цей дим їсть мені очі
що на цій високості
залишиться з усього мого труду
тільки сльоза
і моя молитва
Євген Сверстюк
Переглядів: 1355
