Мадонно моя...

І.

Мадонно моя, Пренепорочна Маріє,
прославлена в віках!
На наших самотніх вівтарях
лиш вітер віє...
Пройди над нами з омофором,
заридай над селом. —
Уже ми Тобі ані піснь, ні псалом 
не воспоєм диким хором.
— Жона відважна, діва гріховна
гряде до нас. 
Нагая— без одежі, без прикрас — 
чарує, мов та рожа повна.
Схились, Мадонно, на причілок
останньої хати в селі.
Усміхнись — і пійди собі геть по ріллі, 
одганяючись од куль, як од пчілок... 

ІІ.

Вже славлять, співають 
нове ім'я. 
(Ave, Маrіа,
Калино моя!)
Іде і сміється:
життя! квіток! 
Сонце на скрипку,
хмарки у танок. 
На бедрах, як струнах, 
лежить рука. 
Здрастуй, дівчино, — 
чия ж ти така?
Скажу — не скажу я: 
усіх, твоя... 
(Аvе, Маrіа,
Калино моя!) 

III.

Мадонно моя, Мати Пречиста,
мій Цвіте Голубий! 
Вступає в вік новий
душа чиста.
Замість лелії рожу
цілують уста. 
А все ж, як Петро від Христа,
відректися від Тебе не можу. 
Із ким тепер, в яку годину
молодий відмолодюсь?
Невже ж ні раз не помолюсь 
за моє кохання, за людину? 
Дзвенить залізо. Мовчать бетони. 
За літами літа.
Брини ж у серці, Мріє Золота, 
на різні тони... 

IV.

Не з каменю, не з мармору - 
з простого заліза. 
— Ніжна, відважна, 
о де ж твій хітон? 
Де риза злототканная,
скорбні твої очі? — 
Струнна осанна,
волошковий тон. 
До ночі працюватимем
в полі, як у храмі.
Спій — наливайся
житам в унісон! 
З піснями, з поцілунками
стрінуть нас мадонни. 
Пізній... залізний... 
над персами сон...

Павло Тичина

Переглядів: 9


Разработка веб сайтов