Українська
християнська
поезія

Випадковий вірш

Щоб не стало пізно

Щоб не стало пізно

Хтось золотеньку ниточку згубив,
Пішов кудись в незнане й невідоме.
Так начебто на світі і не жив,
Любові крила втратив невагомі!

Мені цей «хтось» згорьовано болить.
Йому б плече підставити надійне.
А так він йде між всіх зів’ялих віт
І про палке не знає воскресіння.

Не просить він ні слави, ні поваг,
А просто добрих слів не вистачає.
Над ним самотність піднімає стяг:
До кого йти, і досі він не знає.

О, як трагічно думати про це,
Зігнувся шлях нерівною дугою.
Йому не світить сонце промінцем,
Нема сердець, налитих добротою.

До нас ніколи не торкавсь єлей —
Ми бідні на любов, таку безцінну.
Шукаємо найвищий апогей,
Забувши про малесеньку людину.

Іще промінням сяє небосхил,
І доки грім не вдарив дуже грізно, — 
У час важкий, людині, що без сил,
Подайте руку, щоб не стало пізно.

Юрій Тітов



Читати далі

162

авторів

3354

віршів

819

русских стихов

322

дитячих віршів

Українські класики

АНТОНИЧ Богдан-Ігор

Богдан-Ігор Анто́нич (5 жовтня 1909, с. Новиця, Австро-Угорщина — 6 липня 1937, Львів, Польща) — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.

Через офіційну заборону ширше знаний лише з середини 1960-х; справив значний вплив на сучасну українську поезію; філософська лірика, релігійні, космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і язичницької символіки; впливи Омара Хайяма, Волта Вітмена; прозові твори; переклади; статті літературно-критичного і теоретико-літературного характерів.

Народився  на Лемківщині в родині сільського священика Василя Кота, котрий незадовго до народження дитини змінив прізвище на Антонич.

Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки. Упродовж 1920–1928 навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. Протягом 1928–1933 Антонич — студент Львівського університету (тоді Яна Казимира, тепер імені Івана Франка), де навчався на філософському факультеті (спеціальність — польська філологія).
Ще під час навчання в університеті Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя столиці Західної України, був членом гуртка студентів-україністів при Науковій секції Товариства прихильників освіти, наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України.

Перший свій вірш поет опублікував 1931 року в пластовому журналі «Вогні». Потім він розміщував поезії в багатьох періодичних виданнях. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; публікував сатиричні фейлетони та пародії, в яких виявив гостру дотепність. Вів літературну хроніку у часописі «Дажбог».

Крім того, він випробовував свої сили в прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новела «Три мандоліни» та великий фрагмент повісті, що мала називатися «На другому березі». Він склав лібрето до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький.

Помер Антонич на двадцять восьмому році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легень перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований у Львові на Янівському цвинтарі.

Після його смерті та входження Західної України до складу УРСР Антонич, як аполітичний поет-містик, був заборонений; інтерес до нього виник лише у 1960-их роках в українській діаспорі, а потім й у СРСР. Його вірші перекладені багатьма мовами.


Читати далі