У пам’яті моїй незнаний рай
(хоч я його не бачила ніколи).
Так, наче хто звелів: «Людино, май
короткий спогад, що свідомість коле».
Я пам’ятаю, як тоді було,
як сяяв Бог і не ховався й на ніч.
Навколо зріло молоде зело.
Творець зі мною говорив віч-на-віч.
Не гасло світло і не важчав день.
Паслися вкупі і ягнята, й леви.
Лиш перші люди бачили Едем,
та в кожному є сум Адама й Єви.
І згадка ця — найбільша з ностальгій.
Та радість ця небавом знов поллється...
Несу життям дзвінкий букет надій —
небесний рай, що задарма дається.
Лариса Мельник
162
авторів
3354
віршів
819
русских стихов
322
дитячих віршів
Павло Григорович Тичина (11 [23] січня 1891, Піски, Козелецький повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія — 16 вересня 1967, Київ, Українська РСР, СРСР) — український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч.