Вилетіли з хати доньки та сини.
В парі в’ють гніздечка власні помаленьку.
Та ніяк не звикну я до тишини.
Прабабусі кажуть: «Звикнеш потихеньку».
Ось заплющу очі: бачу малюків.
Бігають, стрибають по усіх кімнатах.
Затуляю вуха: чую сміх і спів.
А отямлюсь: тиха, спорожніла хата.
Якби повернути той прекрасний час,
Я б ним дорожила більше всіх достатків.
Кожен ранок, любі, цілувала б вас,
Кожну ніч шептала б: «Дорогі малятка».
На сумління тисне каменем вина.
В пам’яті кружляють, мов ворони, фрази:
«Діти, дайте спокій!», «Що за дивина?!»,
«Може, зробиш сам, не скиглячи й відразу?!»
На стіні годинник стогне: «Чик. Чик. Чик...»
Обріза секунди вперто від години.
Тут був черевичок, потім — черевик.
В нас росла сімейка, а тепер — родина.
Вилетіли з хати доньки та сини.
Власні в’ють гніздечка дружно, галасливо.
Вам колись звикати теж до тишини.
Тож цінуйте часом і живіть щасливо.
Світлана Касянчик
162
авторів
3353
віршів
819
русских стихов
322
дитячих віршів
Уляна Кравченко (при народженні Юлія Шнайдер) (18 квітня 1860, Миколаїв, — 31 березня 1947, Перемишль) — українська письменниця, активістка українського жіночого руху, перша на західній Україні поетеса.
Після виходу 1885 року першої збірки «Prima vera», яка підписана ще справжнім прізвищем і виразно позначена впливом поезії Івана Франка, юна поетеса здобула чималу популярність серед читачів.
1891 року вийшла друком поетична збірка «На новий шлях» під псевдонімом Уляна Кравченко, де вміщено вірші, насичені громадсько-політичними та патріотичними мотивами, закликами до жінок-сучасниць щодо активної участі у житті суспільства.
Надалі понад два десятиліття її поезії виходять друком у різних часописах, журналах, альманахах, антологіях («Зоря», «Літературно-науковий вістник», «Дзвінок», «Житє і слово», «Руслан» та ін.). Окремими виданнями її книги, адресовані головно для дітей та юнацтва, появляться у 20-30-х роках ХХ ст., зокрема «Проліски», «В дорогу» (обидві 1921), «Лебедина пісня» (1924), «Шелести нам, барвіночку» (1932). Одночасно поетеса видає і третю збірку своїх віршів «В житті є щось» (1929) та «Вибрані поезії» (1941), у яких суттєво домінують, кажучи авторським окресленням Уляни Кравченко, інтимні ліричні зізнання, пейзажно-настроєва лірика. Багата на заклично-патріотичні пасажі та громадянський пафос і майже не відома (через заборону) збірка «Для неї — все!» (1931), де вміщено поезії зі стрілецькими мотивами, як-от: «Під Крутами», «На стрілецьку нуту», цикл «З пісень летунів» та ін. Досі маловідомим залишається вірш Уляни Кравченко «Заповіт Митр. Йосифа Велямина Рутського» (1937)[8]. Окрім того, вона видала збірки поезій у прозі «Замість автобіографії» (1934) та «Мої цвіти» (1933), численні статті, автобіографічні нариси, оповідання, повістки, спогадові шкіци. Поетка здійснила численні переклади і переспіви з європейських поетів (Н. Ленау, А. Немоєвського, С. Пшесмиицького, А. Урбанського, Я. Каспровича), що мали значний вплив на формування естетичних уподобань і вдосконалення художньої майстерності самої письменниці та її сучасників.