Я сніг в долонях збережу,
Своїм повітрям обігрію.
Розтане він, а я скажу:
«Не тань моя Різдвяна мріє!»
Дорогу довгу зав’яжу.
Змете її морозний Січень.
Вона погасне, я скажу:
«Є, ще горять Різдвяні свічі!»
Я хочу жити на Різдво,
Коли у спину б’є хуртеча.
Моє завіяне чоло
Благаннням дивиться у вечір.
Я хочу жити на Різдво,
Від зір лице не відвертати.
Торкнутись серденьком всього,
Дійти до Бога-немовляти.
Свята сльозо, святим плачем
Не дай загинути без сліду.
Маленьке чадо біль січе —
І розтають морозні біди.
Не стерти погляду того —
Співають янголи у зорях.
Я буду жити на Різдво —
Хвалу нести в Святому хорі.
Молитва з вуст, тепло долонь
Нехай зігріють крок жаданий.
Боронь нас, Боженьку, боронь,
Щоб не минути мить Різдвяну!
Юрій Тітов
161
авторів
3345
віршів
818
русских стихов
322
дитячих віршів
Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач-Квітка; 13 (25) лютого 1871 — 19 липня (1 серпня) 1913) — українська письменниця, перекладачка, культурна діячка.
Писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.
Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911) та ін.
В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.