Ми сліпоту духовну нашу
Прилюдно ділимо на всіх
І власноруч в життєву чашу
Отрутою вливаєм гріх,
Бо у натури на сторожі
Спокуса й ставиться сама...
Щомиті просурмити може
З небес архангельська сурма.
Коли прийде, з якого краю
Провісник Суду і Кінця,
Ніхто не відає, не знає,
Окрім Небесного Вітця.
Страшусь я рокового Гласу –
На Небесі іже єси –
Почуй мене до Того Часу,
Помилуй, Боже!
І спаси.
Олег Берман
162
авторів
3354
віршів
819
русских стихов
322
дитячих віршів
Остап Давидович Тарнавський (1917, Львів — 19 вересня 1992, Філадельфія) — український поет, перекладач, літературний критик, журналіст, літературознавець, культурний діяч.
Автор поетичних збірок «Слова і мрії» (1948), «Життя» (1952), «Мости» (1956), «Самотнє дерево» (1960), «Сотня сонетів» (1984); збірки есе «Туга за мітом» (1966), новел і нарисів «Камінні ступені» (1979), книги спогадів «Літературний Львів» (1995).