Свіча надій

Свіча надій

У центрі Всесвіту, на тій Голгофі
Його розп’яли за гріхи мої…
Ще світ не знав такої катастрофи –
Свіча горіла посеред руїн.

Свіча горить – і є іще надія,
Свіча горить – і ще не гасне день,
Свіча горить – і світло не маліє,
Свіча горить іще в серцях людей.

Покаятись, і не грішити знову,
Спалить мости й ошатні кораблі,
Печаткою Вселенської Любові
Заручені ми вже на цій землі.

Ця благодать… А ми ж не заслужили,
Ця благодать… А ми в гріхах жили…
Чому ж у нас тепер одежі білі,
Хоч вчора ще, мов кармазин, були?

Свіча горить – і є іще надія,
Свіча горить – і ще не гасне день,
Свіча горить – і світло не маліє,
Свіча горить іще в серцях людей.

На жінку із Магдали була схожа –
Нещирий сміх крізь темряву страждань,
За що мені Твоє прощення, Боже,
За що мені оцей великий дар?

За що мені Твоя безмежна милість –
Тій грішниці, що розп’яла Тебе?! –
Твоя рука, мій Боже, не втомилась,
Щоб відкривать усім красу Небес.

Як схожі ми були до фарисеїв –
Із місивом думок брудних і чистих,
Прибрали самоправедні оселі,
Щоб досягти Небесної Вітчизни…

Свіча горить – і є іще надія,
Свіча горить – і ще не гасне день,
Свіча горить – і світло не маліє,
Свіча горить, горить в серцях людей.

У безпробуднім безумі епоха,
В агонії своїх життєвих сил.
А в центрі Всесвіту стоїть Голгофа,
Щоб в центрі душ завжди був Божий Син!

Ольга Чорномаз-Велиган