Українська
християнська
поезія

Випадковий вірш

Скільки днів і ночей... Уже більш, як три роки

«Скільки днів і ночей... Уже більш, як три роки»

*   *   *

Скільки днів і ночей... Уже більш, як три роки 
Божий Син проповідував, істині вчив.
Він любові й добра показав всім уроки,
Щоб за прикладом цим кожний праведно жив.

Другом був для усіх, для простого народу.
Разом з ними ходив, рятував, лікував.
Але ті, хто вважав себе з царського роду,
Його вірного слова в собі не вміщав.

І чекали вони з нетерпінням нагоди,
Щоб за слово чи вчинок Ісуса судить.
Вони знали, що з Ним ходять цілі народи,
А вони ці народи хотіли спинить.

В передтиждень до Пасхи, юдейського свята, 
Урочисто Ісус в святе місто в’їжджав.
Біля Нього людей там зібралось багато;
Кожний одягом, цвітом дорогу встеляв.

Промовляли: «Осанна! Осанна Цареві!
Син Давидів во ім’я Господнє гряде!»
Не мине й кілька днів, як по всій Іудеї 
Заклик — треба розп’ята — так гучно пройде.

*   *   *

Звинувачення слухав Він тихо й покірно,
Бо ж на муки й страждання на землю прийшов — 
Щоб усе, що написано, сталося вірно,
Щоби кожний у Ньому спасіння знайшов.

Погодився Пілат з домаганням народу 
І наказ — розіп’ята! — нарешті сказав.
Так Спаситель усього гріховного роду 
Наші тяжкі провини на Себе учим.

Накидали багряницю, били, сміялись,
І з колючого терну вінок одягли...
Страшно навіть подумати — люди знущались
Над Всевишнього Сином, як тільки могли.

Перед Ним іще шлях, що лежить на Голгофу... 
На Собі Божий Син хрест нелегкий несе...
А жінки у сльозах виливають тривогу:
Хто ж від мук і від смерті Його вже спасе?

— Любі дочки, не плачте за Мною, не треба, 
Так Христос утішав тих скорботних жінок.
— Відтепер вам потрібно ридати за себе,
Лити сльози печалі за своїх діток.

*    *    *

...Ось гора... Три хрести вже готові до кари... 
Просить Син у Отця:
— «Ти пробач їм цей гріх...»
А як цвяхи вбивали, то перші удари 
Плач в одних викликали, а в інших лиш сміх.

Десь о третій годині Ісуса розп'яли.
А на інших хрестах — два злодії із Ним. 
Незабаром і сонце сховалось за хмари 
Помирав в темноті Божий праведний Син.

Враз у храмі завіса надвоє порвалась;
Це був добрий від Господа знак на той час, 
Адже в небо дорога усім відкривалась.
Та дорога, якою Ісус пройшов Сам.

*   *   *

Час пройшов — і здійснилось спасіння: 
Від гріховного рабства звільнилися ми. 
Сина Божого світле, святе воскресіння 
Стало зіркою ясною в царстві пітьми.

Лариса Козинюк



Читати далі

120

авторів

2220

віршів

371

русских стихов

246

дитячих віршів

Українські класики

ГЛІБОВ Леонід

Леонід Іванович Глібов (1827 — 1893) — український письменник, поет, байкар, видавець, громадський діяч.

Широке визнання в українській літературі Глібов здобув як байкар. Усього він написав понад сотню творів цього жанру. Перша збірка «Байки Леоніда Глібова», що містила 36 творів, вийшла у Києві 1863, але майже весь наклад її був знищений у зв'язку з валуєвським циркуляром. 1872-го вдалося видати другу, доповнену в порівнянні з першою, книгу байок, а 1882 — третю, що була передруком попередньої. Спроби надрукувати інші збірки Глібову не вдалися — перешкоджали цензурні заборони.

Початкову освіту здобув удома за допомогою матері, а 1840 року вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші і де виходить його перша збірка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова» (1847). До жанру байки Глібов звертається під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті «Черниговские губернские ведомости».

Після закінчення ліцею (1855) Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 — у Чернігівській чоловічій гімназії, гаряче захищає прогресивні педагогічні методи. Навколо сім'ї Глібова групується чернігівська інтелігенція. 1861-го письменник стає видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок». На сторінках цього тижневика часто з'являлися соціально гострі матеріали, спрямовані проти місцевих урядовців, поміщиків-деспотів, проти зловживань судових органів. За зв'язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863 Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено за ним поліцейський нагляд.

Два роки поет живе у Ніжині, а 1865-го повертається до Чернігова та деякий час працює дрібним чиновником у канцелярії губернатора. З 1867 він стає управителем земської друкарні, продовжує активну творчу працю, готує збірки своїх байок, видає книги-«метелики», друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії російською мовою, твори для дітей.

 


Читати далі