Спогад про рай

Спогад про рай

У пам’яті моїй незнаний рай 
(хоч я його не бачила ніколи).
Так, наче хто звелів: «Людино, май 
короткий спогад, що свідомість коле».

Я пам’ятаю, як тоді було, 
як сяяв Бог і не ховався й на ніч. 
Навколо зріло молоде зело.
Творець зі мною говорив віч-на-віч.

Не гасло світло і не важчав день. 
Паслися вкупі і ягнята, й леви.
Лиш перші люди бачили Едем, 
та в кожному є сум Адама й Єви.

І згадка ця — найбільша з ностальгій. 
Та радість ця небавом знов поллється... 
Несу життям дзвінкий букет надій — 
небесний рай, що задарма дається.

Лариса Мельник