Скільки ще Господь мені відміряв –
Про таке не стану міркувать.
Я люблю, надіюся і вірю,
Щоб майбутній день не зруйнувать.
Серед тих, хто подих мій продовжив
І молінням не лишив між смут,
Буду я повік зі Словом Божим
Затуляти Всесвіт від огуд.
Це так просто – для усіх ясніти,
Це так легко – лиш добром палать,
І над неповторним благовіти,
І любов сторицею вертать.
Як там далі?
Що мені судилось?
Не питаю – про святе пишу.
Тільки б сонце гріти не втомилось
На планеті, по якій ходжу.
Тільки б друзі поруч залишались,
І світанок непорочність лив.
Не багато треба –
Дуже мало
Для людини, що Господь створив.
Юрій Тітов
162
авторів
3354
віршів
819
русских стихов
322
дитячих віршів
Ліна Васиилівна Костеенко (нар. 19 березня 1930, Ржищів, Київська обл.) — українська письменниця, поетеса-шістдесятниця. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).
У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого».