Додому навесні птахи летять
І вся природа знову оживає…
З небес приходить Божа благодать,
Про Воскресіння Сина сповіщає!
Виводить нас Господь з гробниці зла
Пречистим словом, у молитві щирій.
Ніколи світло не здолає мла,
Доки в душі панує запал віри!
І зникне перед темрявою страх —
Господь дає надію на спасіння!
В житті боротись зброєю добра,
У радості зустріти Воскресіння.
В очищенні возноситься душа…
Палка молитва… Сльози покаяння…
Життя і смерть: невидима межа
Дарує на спасіння сподівання.
Нехай небесна Божа благодать
Додасть відваги, дух наш загартує!
Ніколи ворогам нас не здолать,
Бо у крові козацький дух нуртує!
Нехай душевні мир і чистота
Нам вказують до Істини дорогу!
Хай Воскресіння нашого Христа
Наблизить доленосну перемогу!
— Христос Воскрес! — Воістину Воскрес! —
Пасхальна світла звістка всюди лине.
Підносять дзвони радість до небес —
Великий День мандрує по Вкраїні!
Вікторія Рутковська
162
авторів
3353
віршів
819
русских стихов
322
дитячих віршів
Михайло Петрович Старицький (1840 — 1904) — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч.
Поетичну творчість Старицький розпочав перекладами з Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Некрасова, Генріха Гейне, Джорджа Байрона, Адама Міцкевича, сербських пісень та ін.
Одночасно писав оригінальні поезії, друкуючи їх у галицьких періодичних виданнях. У Києві були надруковані казки Ганса Крістіана Андерсена в його перекладі (псевдонім М. Стариченко) (1873), сербські народні думи і пісні (1876), збірка поезій «З давнього зшитку. Пісні і думи» (1881 — 1883) та інші.
Значною подією було видання «Гамлета» Вільяма Шекспіра у перекладі Старицького (1882).
Основне місце в оригінальній поетичній спадщині Старицького посідає його громадянська лірика з виразними соціальними («Швачка»), патріотичними («До України», «До молоді») мотивами, з оспівуванням героїчного минулого («Морітурі») чи протестом проти царизму («До Шевченка»). Окрема частина поетичної творчості письменника — його інтимна лірика («Монологи про кохання»). Деякі ліричні поезії Старицького стали народними піснями («Ніч яка, Господи, місячна, зоряна», «Ох і де ти, зіронько та вечірняя», «Туман хвилями лягає»).