* * *
Жінка – це запрошення до щастя.
Шарль Бодлер
Є жінки — запрошення до сяйва,
До загадки, вгору, до зірок...
Є жінки, з якими слово зайве,
Все в очах, ступити варто крок...
Є жінки з душею, як метелик,
Що летять на світло і вогонь...
Є такі, що у душі хурделить,
Їх сховати б в затишку долонь.
Є жінки, що схожі на стихію —
Жанна Д’Арк, чи Саша Колонтай,
Є красиві, аж зірки тьмяніють,
З ними і пустеля — справжній рай.
Милостиві, як свята Тереза,
Доброчинні й чисті, як Естер...
Є жінки, що погляд — гостре лезо.
Вся немов оголений нерв...
Ти ж — і Анжеліка, й Магдалина,
Ти — торнадо, ти — вечірній бриз…
Ти — Карпатське джерело неспинне,
Ти небесна кара, ти — каприз.
Я не знаю, що в житті ще вдасться:
Успіхи, кар’єра — майбуття,
Будь комусь Запрошенням до Щастя
І чиєсь прискор серцебиття…
Будь комусь Запрошенням до Дива,
Стань комусь Причиною буття...
Жінка не буває нещасливою,
Шлях до Щастя іноді — з життя.
Марія Звірид
162
авторів
3366
віршів
831
русских стихов
322
дитячих віршів
Михайло Петрович Старицький (1840 — 1904) — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч.
Поетичну творчість Старицький розпочав перекладами з Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Некрасова, Генріха Гейне, Джорджа Байрона, Адама Міцкевича, сербських пісень та ін.
Одночасно писав оригінальні поезії, друкуючи їх у галицьких періодичних виданнях. У Києві були надруковані казки Ганса Крістіана Андерсена в його перекладі (псевдонім М. Стариченко) (1873), сербські народні думи і пісні (1876), збірка поезій «З давнього зшитку. Пісні і думи» (1881 — 1883) та інші.
Значною подією було видання «Гамлета» Вільяма Шекспіра у перекладі Старицького (1882).
Основне місце в оригінальній поетичній спадщині Старицького посідає його громадянська лірика з виразними соціальними («Швачка»), патріотичними («До України», «До молоді») мотивами, з оспівуванням героїчного минулого («Морітурі») чи протестом проти царизму («До Шевченка»). Окрема частина поетичної творчості письменника — його інтимна лірика («Монологи про кохання»). Деякі ліричні поезії Старицького стали народними піснями («Ніч яка, Господи, місячна, зоряна», «Ох і де ти, зіронько та вечірняя», «Туман хвилями лягає»).