* * *
Ранами Твоїми ми вилікувані
Бо Ти не боявся бути пораненим
Хоч може і боявся але дозволив
Пробити Тобі руки ноги серце
Щоб ми більше не були такими
Повними болю ран і гріха
Ти знаєш як болить любов
Котру не приймають
І приймаєш цей біль
Бо любиш більше ніж ми ненавидимо
Любиш нас таких грішних
Бо хочеш зробити з нас святих
Знаючи що гріх це не ми
А лиш те що спотворює нашу красу
Якою ми схожі до Тебе
Ранами Твоїми зцілені
Від усіх ран на полатаних душах
Від усіх страхів що нас неможливо любити
Від усіх відкинень байдужості зневіри
Бо не відкинеш
Бо любиш понад усе
Бо віриш в нас
Господи
У кожній Твоїй рані
Знаходжу слід від своїх помилок
Але в них любов
Бо так любиш
Що ніякий біль Тебе не зупинить
Щоб здобути мене
І сховати у своїх обіймах
Ширших за небо
Обіймах
Розп’ятої
Любови
Антонія Зоряна Шелепило
162
авторів
3354
віршів
819
русских стихов
322
дитячих віршів
Дмитро Загул (1890–1944) – український поет-символіст, літературознавець, критик, публіцист, перекладач, педагог, громадський діяч..
Народився Дмитро Юрійович 28 серпня 1990 року в Буковинському селі Мілієво (тепер Вижницького р-ну Чернівецької області). Навчався в Чернівецькій класичній гімназії. Із 1915 року жив і творив переважно в Києві.
Автор збірок «З зелених гір», «На грані», «Наш день», «Мотив». Перекладач із англійської, німецької та російської мов. Відомий його переклад поеми «Мазепа» Байрона.
У 1933 році Дмитро Загул був звинувачений у націоналізмі й висланий у Сибір. Його життя обірвалося влітку 1944 року в таборі між Магаданом і Ягодним на Колимі.