* * *
Холодний присмерк пізніх покаянь...
А милістю окрилена надія —
Як в залі спорожнілому рояль
Без пальців музиканта холодіє.
Не поспішає світ до каяття.
«Учора» перелилося в «сьогодні» —
Й минає невловима грань світань,
Де наше «Я» на компроміс не згодне.
І знову — день. І світ ще не втомивсь
У клопотах своїх про хліб насущний,
І дарувать собі не хоче мить,
Щоб в ній хоча б згадать про власну душу.
І сил людських на мужність не стає
Зізнатися в своєму любострасті:
«Не знали, Боже, що Ти справді є—
Життя сліпило поглядом контрастів.
Якби ж знаття... А вірити — хто зна...
Світ нас навчив не вірити нікому»...
Чия покора і чия вина,
Що стільки вершників на чалих конях?
В які ви барви коней одягли,
Що полетять у безкінечний простір?
Вже знято маски з лагідних і злих —
У отчий дім земні вертають гості.
Величний глас Господньої сурми,
А покаяння й роздуми дочасні,
Усе минає. Вічна тільки мить:
І ми у ній — щасливі чи нещасні.
Сьогодні ми ще можем вибирать.
Ще жде надія, як німий рояль.
Щоб не обняв наш спорожнілий сад
Холодний присмерк пізніх покаянь.
Ольга Чорномаз
162
авторів
3354
віршів
819
русских стихов
322
дитячих віршів
Михайло Петрович Старицький (1840 — 1904) — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч.
Поетичну творчість Старицький розпочав перекладами з Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Некрасова, Генріха Гейне, Джорджа Байрона, Адама Міцкевича, сербських пісень та ін.
Одночасно писав оригінальні поезії, друкуючи їх у галицьких періодичних виданнях. У Києві були надруковані казки Ганса Крістіана Андерсена в його перекладі (псевдонім М. Стариченко) (1873), сербські народні думи і пісні (1876), збірка поезій «З давнього зшитку. Пісні і думи» (1881 — 1883) та інші.
Значною подією було видання «Гамлета» Вільяма Шекспіра у перекладі Старицького (1882).
Основне місце в оригінальній поетичній спадщині Старицького посідає його громадянська лірика з виразними соціальними («Швачка»), патріотичними («До України», «До молоді») мотивами, з оспівуванням героїчного минулого («Морітурі») чи протестом проти царизму («До Шевченка»). Окрема частина поетичної творчості письменника — його інтимна лірика («Монологи про кохання»). Деякі ліричні поезії Старицького стали народними піснями («Ніч яка, Господи, місячна, зоряна», «Ох і де ти, зіронько та вечірняя», «Туман хвилями лягає»).